КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Первинна профспілкова організація державного навчального закладу
"Богуславський центр професійно-технічної освіти"
Про нас
Меню сайту

Корисні посилання
  • Київська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України
  • ЦК Профспілки працівників освіти і науки України
  • Федерація Профспілок України

  • Форма входу


    Календар
    «  Травень 2018  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031

    Пошук

    Архів записів

    Погода в Богуславі

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Вітаю Вас, Гість · RSS 24.05.2018, 16:22

    Історія закладу

    Професійно-технічна освіта –це та особлива ланка в системі освіти, яка повинна бути найтісніше інтегрована в економіку, суттєво впливати на її розвиток. Тому політика в цій галузі має стати пріоритетною в розв’язанні проблем соціально-економічного розвитку.


    Одним із головних чинників удосконалення професійної-технічної освіти є оптимізація мережі навчальних закладів та установ.

    За всю історію існування система професійно-технічної освіти відповідала потребам суспільства і розглядалася з погляду реалізації єдиної мети – забезпечення галузей народного господарства, у тому числі будівництва, транспорту, харчової промисловості кваліфікованими робітничими кадрами.

    Сьогодні вона змушена трансформуватися в бік адаптації до нових соціально-економічних умов і враховувати потреби ринку праці.

    З середини 60-х років за ініціативою прогресивно мислячих керівників у верхніх ешелонах влади було продовжено пошуки шляхів піднесення економіки, що знайшло свій вияв у намаганні запровадити господарську реформу – систему заходів по вдосконаленню управління виробництвом, які відповідали б потребам часу. Із січня 1966р. почали запроваджувати економічні методи управління промисловістю, розширилися права й ініціатива підприємств, які переводилися на господарський розрахунок. На кінець 60-х рр. було зроблено перші кроки в господарюванні в промисловості по-новому.

    За цих умов промисловість України дещо нарощувала свій економічний потенціал, не зважаючи на екстенсивний шлях розвитку. Заводам і фабрикам необхідні були кваліфіковані робітники. Як і в промисловості відбуваються деякі зміни і в сільському господарстві. Зростає матеріальна база колгоспів і радгоспів, збільшується технічний і транспортний парк. Недостатню кількість кваліфікованих робітників гостро відчувають на місцях. Росте потреба в будівельниках.

    Саме тому восени 1967р. з ініціативи Богуславського райкому партії, виконкому районної Ради народних депутатів з метою забезпечення Богуславського району і його сусідів кваліфікованими робітниками сільськогосподарського і будівельного профілю обласне управління професійно-технічної освіти за дорученням обкому партії, відділу науки і навчальних закладів видало наказ №66 від 29 березня 1969р. «Про відкриття в м. Богуславі міського професійно-технічного училища №53».

    Директором училища було призначено М.Ф. Ківшара. Було набрано інженерно-педагогічний колектив, перед яким постало завдання підготувати приміщення старої восьмирічної школи в с. Мисайлівка, неподалік Богуслава, та забезпечити навчально-виробничий процес матеріальною базою.

    А вже на 1 вересня 1968р., обладнавши виробничі майстерні деревообробними верстатами, забезпечивши майстерні мулярів, малярів, слюсарно-сантехнічну всім необхідним, інженерно-педагогічний колектив училища прийняв у свої стіни 176 учнів розкриваючи їм секрети професій муляра, столяра будівельного, тесляра будівельного, слюсара-сантехніка, маляра-штукатура будівельного. Перші випускники училища не отримували середньої освіти, хоч мали змогу навчатись у вечірній школі, займатись в спортивних секціях та гуртках художньої самодіяльності та технічної творчості. Питання проживання було невирішеним (учні проживали в приватному секторі жителів сіл Мисайлівка та Чайки). Саме тому силами ПМК-22 тресту «Білоцерківсільбуд» та учнями училища в м. Богуславі 1973р. було зведено п’ятиповерховий гуртожиток на 360 місць з кімнатами відпочинку, побутовими та санітарно-гігієнічними кімнатами. В гуртожитку було розміщено і медичний пункт.

    А вже через два роки 1 вересня 1975р. перший дзвінок запросив учнів за парти нового чотириповерхового корпусу на 22 навчальні кабінети з просторими спортивним та актовою залою, світлою їдальнею, тиром у підвальному приміщенні.

    З 1976 року директором училища №34 було призначено В.М.Шаповалова. Разом з ним до складу інженерно-педагогічного колективу влились молоді спеціалісти Н.П. Баран – викладач фізики, В.М. Андросенко, Л.В. Андросенко – викладач математики, випускники училища Н.В. Кушнір та О.В. Коломієць – майстри виробничого навчання.

    У цей період розпочинається підготовка спеціалістів за професіями тракторист, автокранівник, а згодом машиніст баштового крану. У 1977р. завершується будівництво корпусу навчально-виробничих майстерень з майстернями для перерахованих професій.

    З 1981 по 1986 р.р. інженерно-педагогічний колектив очолював І.Л.Лікарчук. У цей період в училищі відкривається професія кухаря, обладнується лабораторія та кабінет спецтехнології.

    З 1984р. училище перейменовується в СМПТУ №7. В училищі проводиться робота по дооформленню навчальних кабінетів та виробничих майстерень, наповнення їх технічними засобами навчання. Впроваджується диспетчеризація навчально-виховного процесу, актовий зал забезпечується кіноапаратурою. Учнівські колективи художньої самодіяльності стають переможцями районних та обласних оглядів, конкурсів. Спортивні досягнення учнів та співробітників училища вінчають спортивну гордість району. Учні училища займають призові місця на обласних олімпіадах, а Ситник Юрій стає третім на Всесоюзній олімпіаді з математики серед школярів та учнів профтехосвіти.

    Велика увага приділяється патріотичному вихованню учнів. Проводяться зустрічі з випускниками, налагоджуються міжнародні зв’язки в рамках діяльності гуртка «Червона гвоздика».

    1985 рік – знаменний рік в житті училища, бо саме в березневі дні з ініціативи директора І.Л. Лікарчука при активній участі Федоренко Н.Я., Свинара Б.С. - викладачів історії, було вирішено систематизувати історичний матеріал, зібраний учнями та працівниками училища, що засвідчував героїзм богуславчан в роки Великої Вітчизняної війни. За проектом художнього керівника Голубєва О.К. на 8 травня в стіна училища постав пам‘ятник, створений учнями та працівниками училища, присвячений Героям, які віддали своє життя на олтар перемоги і слави держави.

    Експозиція меморіального залу «Запам‘ятай, товаришу!» розповідає про героїзм наших земляків та героїв, про чиї подвиги знає весь світ; військові операції, що стали взірцем військової науки, партизанські операції, героїзм підпільників Краснодону, партизанські дії на Богуславщині, Таращанщині. Особливо зворушливо біля експозиції про фашистські звірства на окупованій території та в концтаборах.

    Проходячи крізь голоси очевидців військових дій, мимоволі вшановуємо їх подвиг, бо чи можна бути байдужим, коли фотодокументи і листи кличуть відвідувача своїм болем і горем. Музичний супровід - це зворушливе, емоційне сприйняття тих подій 1941-1945 р.р.

    Перед подвигом героїв, які представлені в експозиції схиляли свої голови сивочолі ветерани, громадяни Японії, учасники руху опору з Німеччини. Якось по-особливому затихають в обіймах залу вихованці дитячих садків, шкіл. училищ, вищих навчальних закладів, з різних кінців нашої країни та зарубіжжя.

    Високо оцінили його значимість співробітники меморіального комплексу Великої Вітчизняної війни в м. Києві, історичного музею м. Києва. До підніжжя монументу матері-скорботниці в музеї схиляли голови представники Пензи, Архангельська, міст області.

    Напружена робота колективу увінчалась великим успіхом. На кінець травня 1986р. у приймальній комісії училища було укомплектовано набір учнів на 1986-1987 н.р. З деяких професій здійснювався конкурсний набір.

    З 1986 року І.Л. Лікарчук був переведений на роботу в обком партії, а директором училища призначено В.Ю. Хоменка, а згодом у 1988 році на конкурсній основі директором було обрано М.П. Муценка.

    Період «бархатних» революцій докорінно змінив розвиток навчального закладу СПТУ-7 і в 1997 році училище №7 було реорганізовано у другий підрозділ СПТУ-16. У цей період інженерно-педагогічний колектив зумів зберегти матеріально-технічну базу, учнівський контингент. Перебудувавши свою роботу училище змогло відкрити ряд нових професій, в тому числі: кухар, кондитер; столяр, бджоляр; водій категорії "В”, "С”, оператор ЕОМ. Колектив включився в процес перепідготовки праценевлаштованого населення міста і району.

    Враховуючи належну матеріальну базу підрозділу і прагнення інженерно-педагогічного та учнівського колективу району, адміністрація, обласне керівництво профтехосвітою в особі Ситнікова О.П., Лікарчука І.Л. віднайшло можливість створити на базі ІІ підрозділу ПТУ-16 шляхом реорганізації навчального закладу - центр професійно-технічної освіти №1 з 1 жовтня 2001р. наказом № 561, від 30.07.2001р. Міністерства освіти і науки України.

    Було проведено конкурс по заміщенню вакантної посади директора і на контрактній основі директором новоствореного навчального закладу призначено Барана М.П.

    Сьогодні ЦПТО №1 є багатопрофільним, багатоступеневим навчальним закладом з підготовки спеціалістів для будівельної, електротехнічної, автотранспортної, харчової галузей.

    Сучасна молодь не хоче жити і працювати там, де немає належних умов роботи, гідної заробітної плати, соціального захисту та відпочинку. Саме тому колектив центру впроваджує навчальний процес інноваційні педагогічні і виробничі технології, передовий педагогічний досвід. Значна увага спрямована на удосконалення змісту, форм і методів роботи з учням.
    Профспілка працівників освіти і науки України © 2018
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz